День незалежності від мовної залежності

День незалежності від мовної залежності
Оценить

Україна зустрічає День незалежності відмовою від мономовності. Партія регіонів, прийнявши мовний закон, мимоволі подарувала людям шанс позбутися від самої себе.

До Дня незалежності України радниця Віктора Януковича Ганна Герман заявила, що Партія регіонів буде об’єднувати країну на інших принципах, ніж мономовність. Відмінна думка. Дуже свіжа. Давайте й справді будемо не заважати Партії регіонів об’єднувати країну. Не будемо перешкоджати зростанню економіки, становленню малого бізнесу, особистого добробуту. Спростимо податкову систему, зробимо незалежними суди, викорінимо корупцію. Чим не національна ідея?

Зараз вже навіть неважливо, яких титанічних зусиль коштувала ця фраза радниці українського президента. Та й чи були ці зусилля титанічними? Ганна Герман — виходець із західної України, якою по статусу положено було легітимізувати Віктора Януковича в очах галичан — давно вже перетворилася на спікера без ресурсу. Вона могла обіцяти, що мовний закон прийнятий не буде, потім могла обіцяти переписати його в корені, ну а тепер в її розпорядженні залишається лише словесне плацебо для україномовних громадян.

Справа в іншому. Хотіла того Партія регіонів чи ні, але своїм законопроектом вона вбила цвях у кришку труни головної мрії українських націонал-демократів про створення національної держави. Рецепт якого нескладний: уніфікація історичного концепту і абсолютизація маркерів інакшості. Всі попередники Януковича не відступали від священних заповідей мовної політики: зросійщених українців розгорнути особою до державної мови, а для всіх інших зробити знання української — пропуском у соціальний ліфт. Але вся вибудовувана роками схема звалилася.

Медіапростір (включаючи ТБ і радіо), середня освіта, вища школа, кінопрокат — всі ці сфери відтепер позбавлені необхідності доводити за допомогою мови, що Україна — не Росія. Здавалося б ось вона — заповітна мить рішення старої проблеми. Але головне питання саме в тому, що буде далі.

Суть в тому, що ситуація, яка склалася до 21-ї річниці української незалежності, по-своєму унікальна. Причому як для україно-так і для російськомовних: у свідомості обох груп можуть статися тектонічні зрушення. Так, у південно-сходу з’являється вікно можливостей для того, щоб усвідомити — корінь їх проблем криється не в тому, якою мовою розмовляє телеящик. Є ймовірність, що позиція «озлобленого неприйняття» нарешті переключиться з гуманітарною обгортки на соціальну начинку. Нехай шанс і мізерний — але він є.

З іншого боку, відсутність гучних акцій протесту проти ухвалення мовного закону — це теж маркер, що традиційна національна святиня останнього двадцятиріччя вже не викликає бажання водити навколо неї хоровод. На цьому тлі хочеться обережно вірити, що влада країни своїми діями зуміли витягнути велику частину країни зі своїх національних комірок в загальне соціально-економічне поле брані. На якому, хай і під різними партійними прапорами, давно окопався головний супостат — нинішня владна еліта.

Можливо, звичайно, що нічого цього не відбудеться. Що пошук причин люди знову підмінять пошуком ворогів. Що знову запрацює хрестоматійна схема персонально-колективної ущербності — «ми живемо хреново через те, що вороги на іншому кінці країни нам не дають». Що знову включиться механізм ірраціонального пошуку виправдань для власної імпотенції.

Але якщо Україна не усвідомлює свій нинішній шанс, то вона так і залишиться країною з кришталево чистою совістю. Коли у свідомості заходу або південного сходу їх власні історичні кумири продовжать ходити в білосніжних від святості шатах, а весь вантаж помилок буде акуратно розподілений між всіма іншими. Коли відчуття образи буде дарувати ілюзію власної безгрішності. І на всьому цьому болоті безвідповідальності будуть і далі зростати політичні поліпи.

За двадцять років Україна так і не стала повноцінною державою. Але зараз у неї є шанс стати країною.

При написанні статті використано матеріали: rosbalt.ru

Рекомендуємо

Новини автора: Dimokk